ЖОРНИЩЕ - ШЕВЧЕНКОВЕ - В'ЯЗОВИЦЯ

         ІСТОРІЯ СЕЛА ЖОРНИЩА

  Благодатна земля, водні плеса, горбки і долини, гарні кліматичні умови привабили колись людей у нашу місцевість. Родились діти, орались поля, піднімали зелені віти дерева – і так не одне століття, так було, є, і, надіюсь, буде.

І буде жити Жорнище, згадки про себе у якому залишили наші предки. Поблизу селища археологи знайшли залишки трьох поселень трипільської культури, курганний могильник скіфського періоду, слов’янське городище та селище ІХ – ХІ століть нашої ери.

Назва селища Жорнище, як стверджують ентомологи, походить від старослов’янського слова «Жорна». Вона, по всіх ознаках, виникла саме в час заснування слов’янського селища, адже в безпосередній близькості від нього на околиці сучасного села Лугової в кар’єрі  виявлено шахти, де видобувався камінь для виробництва жорен. Тут же знайдено багато цих виробів, інструментів. Існування ремісного центру за Луговою вченими відноситься до першого тисячоліття нашої ери, але життя ремісників періоду V- ІХ століть тут не виявлено, і можна з цілковитою певністю стверджувати, що жили вони якраз на території Жорнища.

Згодом, у ХVІ ст.., село було оплотом вільнолюбивого козацтва в його боротьбі з ворогами. Чимало героїчних сторінок в історії визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648 – 1654р.р. вписали козаки Жорницької сотні – однієї з найчисельніших в Кальницькому (Вінницькому полку). В Жорнищі на той час нараховувалось близько 6500 чол. жителів , це був чи не найкрупніший населений пункт в Брацлавському воєводстві, і в деяких документах значився навіть як «город Жерновище».

На протязі майже всього ХVІІ ст. Жорнище було значним військовим укріпленням, за яке часто точилися запеклі битви між  ворогуючими сторонами – українськими козаками, польською шляхтою, татарськими і турецькими військами.

З тих далеких часів залишилась така історична пам’ять як погріб (народна назва), це кам’яний мурований вхід у велике приміщення з якого йшов підземний хід, за переказами, у Немирів і далі. Сільські сміливці трохи ішло тим ходом, але повертались, бо було страшно, а кінця ходу не видно. Хід замурували і використовували як колгоспний погріб, склад. Нині він не задіяний у господарстві.