Іллінецьке-Романово Хутір-Хмельове

ІЛЛІНЕЦЬКЕ

Цей населений пункт бере свій початок з 1922 року, коли була заснована селекційна станція, що виникла на базі колишньої панської економії, де мешкала невелика кількість людей.

Адміністрація селекційної станції знаходилася в Іллінцях, тому й називалася Іллінецька.

Станція працювала до кінця 1950-х років, поки її роботу визнали недоцільною, а господарство та більшість його спеціалістів перевели на селекційну станцію у Немерче, що неподалік Вінниці.

Землі та споруди селекційної станції з 1964 року стали матеріально-технічною базою для підготовки спеціалістів Іллінецького сільськогосподарського технікуму, який віднині називався радгосп-технікум.

У 1960 році населений пункт колишньої селекційної станції отримав офіційну назву Іллінецьке. Він був впорядкований та мав привабливий вигляд. Село мало водогін та каналізацію.

У роки війни на території селекційної станції працювала сільськогосподарська економія. Вирощену продукцію окупанти відправляли до Німеччини, тому робітники економії – місцеві та з навколишньої округи, військовополонені, які тут осіли, мали звільнення від відправок на роботу в Німеччину та отримували невелику заробітну плату окупаційними марками.

Взимку 1944 року навколишні землі були ареною запеклих кровопролитних боїв, ворожих бомбардувань, центром базування штабу Першої танкової армії та штабу 21 механізованої бригади.

У повоєнний час село Іллінецьке стало центром територіальної громади, куди входили Романово-Хутір та Болюхівка, які мають свою історію та сучасність.

РОМАНО-ХУТІР

Романів-Хутір, як населений пункт існує порівняно недавно. Точної дати його заснування немає. Із переказів місцевих жителів відомо, що населений пункт виник на початку ХІХ ст., приблизно між 1828-1830 рр. місце заснування села було дуже вигідним. Середина дороги Лінці – Липовець, біля козацьких курганів (могил), біля річечки Семенко.

Першим поселенцем був Роман Болюх. Тут він побудував корчму, а також займався розведенням овець. Отже Роман заснував хутір. Навкруги хутора ріс дубовий ліс (дубина).

Пізніше від «Романа» на південний схід будували оселі жителі сусідніх сіл Морозівки, Павлівки, Борисівни.

Поступово село зростало. У 1850 році тут нараховувалось 8 дворів переселенців. Першими поселенцями були кріпосні селяни, яких за різні провини поміщики виселяли в степ без дозволу повернення в рідне село. Ці люди наділялись ділянкою цілинної землі, яку дуже важко було обробляти. Але з часом родючий чорнозем та праця рук людських забезпечувала високі врожаї.

У 1866-1923 роках Романово-Хутір адміністративно входив до Іллінецької волості Липовецького повіту Київської губернії. У 1914 році у ньому проживало 318 людей.

У період голодомору 1932-1933 рр. жодна людина на території             с. Романів-Хутір не померла від голоду. За свідченням старожилів жителі навколишніх сіл знаходили тут порятунок і підтримку продуктами харчування. Це свідчить про те, що село було заможним і керівник дбали про долю людей.

В1935 році було відкрито неповну середню школу, а в 1939 році середню школу .

В 1937 році було розібрано церкву і добудовано школу. В роки війни школу було дуже зруйновано.

Початок війни у селі ознаменувався велелюдним мітингом. 23 червня 1941 року  пройшла перша мобілізація.

У липні ворог підійшов до меж Іллінецького району. Оборону селі від наспутаючих частин противника вела група червоноармійців при підтримці трьох гармат.

У період війни на базі колишнього радгоспу діяла сільськогосподарська економія. Там працювали місцеві жителі, військовополонені, з 1942 року – група єврейських ремісників, яких не стратили, а залишили як спеціалістів обслуговувати представників окупаційної влади.

З масових розстрілів євреїв у 1942 році розпочався рух опору окупантам, який розпочали партизани, які прибули з Медівського лісу.

Багато жителів села стали учасниками партизанського руху. Вони через загрозу відправок до Німеччини перебралися в ліс. Через перебування у Романово-Хуторі партизанів окупанти, 4 листопада, спалили одну з селянських хат, проте люди зуміли вибратися, роздерши снопи солом’яної покрівлі.

Значних руйнувань село зазнало у січні 1944 року під час бомбардувань німецькими літаками радянських військових, які вступили у визволений населений пункт.

На фронтах Другої світової війни загинуло 132 жителі села.

У 1960 році господарства сіл Романово-Хутора та Болюхівки об’єднано з Іллінецьким радгоспом-технікумом.

В даний час на території населеного пункту є 145дворів. Тут проживає 321 житель. У селі є будинок культури, в якому працює народний аматорський фольклорний колектив «Хутірські молодиці». ( керівник Кулієва Галина Олексіївна), бібліотека, ФАП, магазин. На території села розташована племінна свиноферма. В даний час у селі будується церква.

Неподалік Романово-Хутора знаходиться село Хмільове  Зараз це невеличке поселення , що нараховує 7 дворів , у яких проживає 23 жителі.