Паріївка-Райки

ПАРІЇВКА

Одна з перших письмових згадок про Паріївку відносяться до 1580 року, проте вік села значно більший.

За переказами старожилів, село у минулому знаходилося не на нинішньому місці, а за два кілометри на південь. Воно було оточене лісом і його мешканці не могли вчасно побачити наближення татарських орд, які раптово нападали. Тому після чергового спалення Паріївки люди на початку XVIIIст. Вимушено переселилися на відкрите місце, де було добре видно зі сторожової вежі на могилі Сорока сигнальні дими, що сповіщали про небезпеку.

Назва Паріївка походить від того, що її жителі спеціалізувалися на виготовленні коліс до возів, для чого парили у майстернях ясенову деревину, гнучи її на обіддя коліс.

Село продавали, дарували, орендували, відсуджували, а селяни працювали, вирощували хліб, займались ремеслами. Вже на початку ХХ ст. вони ходили на заробітки до Києва, Одеси, Херсонської губернії.

Радянсько-фінська, а потім Друга світова війна забрали на фронти та у партизанські загони понад 150 чоловік, з яких 62 не повернулися додому.

У 1944 році на території села відновив свою роботу колгосп, який у 1950-57 роках був бригадою Неменського господарства «Нове життя», 1957-59 роках – самостійне господарство «Прогрес», згодом – бригадне село Голицького колгоспу ім. ХХ з’їзду КПРС.

У кінці 1996 року Паріївський колгосп «Світанок» припинив своє існування, а його розпайовані землі колишні колгоспники передали в оренду приватним підприємствам, спеціалізацією яких є тваринництво та зернове виробництво.

РАЙКИ

Назва села Райки походить з мови стародавніх трипільців-аріїв, санскрипту, і означає всім зрозуміле слово «рай» – благодать, багатство, розкіш, омріяне людьми щасливе вічне життя.

У 1866 році Іллінці стали адміністративним центром однойменної волості, до якої входили й Райки.

У 1900 році землі села разом з цегельним заводом на його території належали О.Демидовій.

Великі поклади каоліну (білої глини) у південній частині села давали значний дохід та заробіток місцевим мешканцям. У грудні 1912 році житель села Вища Кропивна Гайсинського повіту Подільської губернії Макс Миколайович Грюнер відкрив  Райках каоліновий завод, який успішно працював до 1929 року, поставляючи каолін в Німеччину, центральні райони Росії, же з нього виготовляли фаянсовий посуд.

Завод давав роботу жителям села та округи. Село жило відносно заможно: замість глиняних хат під соломою, з’явилися муровані з каменю під залізними покрівлями, вулиці мали тверде покриття з крупного піску – відходів каолінового виробництва і до 1941 року освітлювалися електрикою у нічний час.

Після революційних подій 1917-1920 років і перемоги партії більшовиків у країні було проведено націоналізацію промисловості. Приватний завод  Грюнера став кооперативним, а потім – державним.

У 1929 році завод закрили, а його обладнання вивезли на аналогічні підприємства у Турбові та Глухівцях.

 У кінці 1941 року село без бою окупували німці.

На півдні Райки межували з лісом, тому село було і партизанською базою: люди пекли хліб, прали білизну, допомагали фуражем та кіньми, виконували роль зв’язкових.

Взимку 1944 року у селах Райки та Красненьке були розквартировані ворожі солдати-калмики із кавалерійського загону СС, які служили німцям.  

Під час звільнення села від окупантів зимою-весною 1944 року загинуло 20 червоноармійців.

У повоєнні роки продовжувалися неугодних радянському режимові громадян.

У післявоєнні роки розширилася кількість національностей, представники яких проживали у селі: поряд з українцями та невеликою кількістю поляків і росіян, в Райках поселилися цигани-роми.

У 1930-х роках Райки були самостійною сільською радою та колгоспом з 550 га землі. У 1950-х роках – бригадне село Голицького, пізніше – Паріївського колгоспу.

Після ліквідації колгоспу частина жителів сіл Райки та Паріївка у 2001 році передали свої земельні паї місцевим фермерам.

Перевагами села є його близькість до Іллінців, забезпечення природним газом, наявність водогону та свердловини.

Кар’єр колишнього каолінового заводу влітку стає місцем відпочинку для приїжджих та місцевих людей, які користуються глиною як природним косметичним матеріалом для очищення шкіри та оздоровлення тіла.