Керівники міської об’єднаної територіальної громади привітали з Днем Перемоги ветеранів Другої світової війни

Сьогодні, коли в нашій державі триває неоголошена війна, гинуть кращі сини та дочки України, мирне населення, руйнуються міста і села, ми як ніколи усвідомлюємо  велич подвигу воїнів-переможців Другої світової війни, котрі здолали нацистських окупантів та подарували мир країнам Європи. На жаль, з кожним роком все менше залишається тих, хто визволяв світ від нацизму. Журавлиним ключем відлітають у Вічність ветерани. Незважаючи на те, що й через сім десятиліть День Перемоги є найбільшим святом для них, дуже мало сивочолих воїнів вже за станом здоров’я зможуть взяти участь в урочистих заходах. Тож напередодні Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні керівники міської об’єднаної територіальної громади відвідали усіх учасників бойових дій в Другій світовій війні, привітали зі святом, вручили матеріальну допомогу та подарункові набори до святкового столу. Представники влади висловили вдячність за героїзм і мужність, проявлені у боротьбі з ворогом, за те, що підняли країну з руїн, дали можливість жити нащадкам, побажали ветеранам міцного здоров’я, довгих років життя, шани й турботи від найближчих, найдорожчих людей.

Володимир Миколайович привітав зі святом єдину жінку – учасницю бойових дій, серед нині сущих ветеранів, Романову Марію Рубенівну.  Зовсім юною дівчиною Марія, студентка педагогічного інституту, у 1942 році добровільно вирушила на фронт, залишивши рідним лише записку. Свій бойовий шлях розпочала з битви під Сталінградом, служила у підрозділах зв’язку, була медичною сестрою. На війні познайомилась зі  своїм майбутнім чоловіком Федором Романовим з котрим пройшла вогненними дорогами до самої Перемоги. Доля на все життя поєднала дівчину з м.Тбілісі та хлопця з Іллінеччини. Разом виховали троє дітей. Гордістю бабусі є 6 онуків та 9 правнуків.

Про  бойовий шлях цієї незвичайної жінки свідчать численні нагороди, серед яких медаль «За відвагу». «Я нічого не боялась», – згадує Марія Рубенівна  далекі фронтові роки, бо й час не в силах стерти спогади про все, що довелось пережити.

Вона з радістю приймала вітання, дякували за увагу і щиро бажала злагоди та миру, адже знає, якою дорогою ціною доводиться його здобувати.

 

Leave a reply